Одне і теж, the same, те саме, все одно, Живеш як персонаж з німого кіно, Ніхто не чує, тільки дивляться, як цікаво, Чи він у змозі написати ще глави.
Працюй, роби, скільки є, усе бери, Нема кохання, пропонують в кредит, Не забувай, сади дерева, будуй дім, Де нароби дітей не важливо з ким.
Ця істина проста, Якщо ти ще не знав, Як тобі не жаль, ти лише деталь, Гвинтик, гвинтик, гвинтик, Пам’ятай це, мрійник.
Життя фатальне, а частіше інфернальне, Усе заради ванни, спальні та їдальні, Банальне існування згідно тупих правил, Які придумав хтось та усім впарив.
Туди не можна, заборонено, не лізь, Закриті двері біля тебе скрізь, Ти персонаж з кіно німого, тож закрий рота, Все це не твоя турбота.
Однажды, под окнами дома, в котором в Париже жил Россини, раздались фальшивые звуки старой шарманки. Одна и та же мелодия повторялась несколько раз, и только поэтому Россини с изумлением узнал в ней невероятно искаженную тему из увертюры к своей опере "Вильгельм Телль". До крайности рассерженный, он открыл окно и хотел было приказать шарманщику немедленно уйти. Но тут же передумал и весело крикнул уличному музыканту, чтобы тот поднялся вверх. - Скажи, приятель, ты знаешь музыку Галеви? - спросил он у шарманщика, когда тот появился в дверях. - Еще бы! Кто не знает "Дочери кардинала"? - И ты знаешь, где он живет? - Конечно. Кто в Париже этого не знает? - Прекрасно. Вот тебе франк. Пойди и сыграй ему что-нибудь из его произведений точно так, как ты играл мою музыку. Одну и ту же мелодию по крайней мере шесть раз. Хорошо? Шарманщик улыбнулся и покачал головой: - Не могу. Это ведь мсье Галеви послал меня к вам. Но он был добрее вас: просил сыграть вашу увертюру только три раза.