Затремтить душа, як трава. Затремтять слова Від твого тепла і від дотику рук. Я тебе прошу: залиши І не муч мене. Я не та весна, я для тебе лише друг. Не тримай мене коханням, Бо зненавиджу тебе. Сотий раз твоє признання! Відпусти, не муч себе.
Приспів: Не цвіла! Не кохала! Не чекала! Не відчула ніжні почуття. Не жила я для тебе, не жила! Я про це тобі казала. Сотні раз тобі казала! Я кричала, а ти не чув мене, А ти не чув мене!
Не дзвони мені уночі, не дзвони мені. Я втомилась від твоїх почуттів. Та любов твоя, як вода, Більша, ніж земля. Я втомилася - це стихія земна А любов твоя - безкрає небо, Знаю я, знаю я. Не сховаєш ти її від мене, Та не винна в тім я.
В Вене слушалось судебное дело двух композиторов. Один обвинял другого в том, что тот украл у него мелодию. В качестве эксперта пригласили приехавшего туда ненадолго Сен- Санса. Когда тот ознакомился с обеими партитурами, судья спросил: - Итак, господин эксперт, кто же все-таки оказался потерпевшим? - Жак Оффенбах, ответил Сен-Санс.
