Плакали снігами, забували небо. Плакали дощами, не сказали: «Треба!» Ти уникаєш слів – Мій погляд крали сльози… Ти все не зрозумів, Я більше так не можу.
Плакали серцями від землі до неба. Плакали словами – серця вже не треба. Ти станеш моїм сном, забутим в стінах ночі. Я – твоїм чорним дном… Безодня! Я не хочу!
Плакати, благати – розчинятись в тобі… Крикнути, сховатись – зачиняюсь в собі… Ти відпустив долоню – я заховала очі. Біль віддається болю! Я більше так не хочу!
