Срібні роси вмили моє волосся, Кличе срібний дзвін до себе, Я забуваюсь, відпускаю золотаву осінь, Повертаю на північ і падаю у срібне небо...
Легко відпустити, що не мав, Просто забуваю, що не треба, Відпускаю свідомість вище хмар, Злітаю і падаю у срібне небо.
Серце моє належить не тобі! Розчинаяю свою душу в срібному небі...
Дощ зі сріблом світла стіка з долонь В ріки, що зривають греблі Й несуть мене горіти в білий той вогонь, Що з нього іскрами сиплюсь і падаю у срібне небо...
Серце моє належить не тобі! Розчинаяю свою душу в срібному небі...