Дощі багряні листопаду Полинний присмак на губах Я звала радість на пораду Але прийшла чомусь журба
Та дайте я ще раз нап’юся Із чаші дивної пори Вже відлетіли білі гуси Забрали літа кольори
Пр. Листопад, листопад, давня згадка у слові Як прощальна сльоза, як відлуння любові Листопад, листопад, я тобі не дозволю Прилетівши у сад замести мою долю
І ти закутаний в багрянці Не від гукнеш, не відгукнусь У листопадовому танці Ми загубилися колись З останніми листками саду Від даленіли я і ти
В филармонии идет концерт для скрипки с оркестром. На переднем плане стоит скрипач, ведет соло. В первых рядах сидит мужик и истерично заливается слезами на протяжении всего концерта. После концерта мужик приходит за кулисы выразить свои чувства: - Слышь - скрипка, это... я тебя так понимаю, так понимаю. Я сам слесарем работаю и бывает тоже так напильником весь день туда-сюда, туда-сюда, поэтому я тебя так понимаю..., но вот это, левой рукой, пальчиками - извини, выпендрёж!
