Teкcт пecни исполнителя Билозир Оксана - Горобина ніч
Моє бажання зупини, Один-єдиний крок і - осінь. Я не скажу тобі - "прийди", Дощ розпускає довгі коси. То буде завтра як завжди, А за плечима пересуди. Моєї тут нема вини, За нас все вирішили люди.
Не в тому річ, не в тому річ, Що горобина плаче ніч, А в тому річ, а в тому річ, Що ми з тобою - різні. Що це кохання - боротьба, Розчарування і журба..., Як осінь пізня.
Ти забереш моє - "прощай", Сумління знову стане чистим. Від мене тихо відвикай. На горобині вже намисто. На темнім вечорі розлук, З тобою вже сміється інша. Ти доторкнувся інших рук, Я не прийду до тебе більше.
Не в тому річ, не в тому річ, Що горобина плаче ніч, А в тому річ, а в тому річ, Що ми з тобою - різні. Що це кохання - боротьба, Розчарування і журба... Як осінь пізня.
На горобині водночас Тривожне листя облетіло. Я знову чую білий вальс, Для тебе серце я відкрила.
Не в тому річ, не в тому річ, Що горобина плаче ніч, А в тому річ, а в тому річ, Що ми з тобою - різні. Що це кохання - боротьба, Розчарування і журба... Як осінь пізня.
Що це кохання - боротьба, Розчарування і журба... Як осінь пізня.
У меня в подъезде живет парень, он любитель собрать всех своих друзей у себя на площадке и давать сольные концерты на растроенной акустике, причем довольно громко. Я ничего против этого не имею, сам в детстве такой был, но однажды меня это достало... Возвращаюсь, значит я вечером с работы домой. Устаааал страшно. Пытаюсь вызвать лифт - не работает! В сердцах полушепотом выругиваюсь и поднимаюсь пешком. (Кстати "музыканта" этого слышно еще с первого этажа). Поднимаюсь я по лестнице, прохожу мимо "концертной площадки", вижу всю эту компанию, и так спокойно говорю: "Ребят, на полтона пониже, пожалуйста!". Поднимаюсь, значит дальше и слышу: "Блин! А я думал, что ж она не строит-то!!!" Когда до меня дошло, я долго смеялся.
