Teкcт пecни исполнителя Лоботомія - Ми Всі Помремо
День за днем ті самі питання Для чого жити? Для чого страждання? Кому потрібні дружба і любов? Наче цвяхи у мозок знов і знов Безглузда боротьба за свої права Від пустих обіцянок болить голова Нас годують лайном і ми жремо, як свині Як бездумні безмозгі тупі тварини Змінити щось немає можливості Сказати: “FUCK OFF!” бракує сміливості Важко знайти правильний шлях Коли тобою керують біль і страх Коли мозок руйнує параноя А стерв’ятники кружать над головою Так, правильний шлях обрати нелегко Коли всі дороги ведуть у пекло.
Кого захищати? За що боротись? Життя – ЛАЙНО! А ми усі помремо!!!
Світ тоне у власній брехні Ми ламаємо все, що будували Ми шукаємо світло в кінці тунелю, Куди нас далеко й глибоко послали Ми – фішки в руках продажних щурів Які грають у свої продажні ігри Ми на самому дні, по вуха в лайні Без краплі надії, без краплі віри Навколо немає людей, навколо зомбі Вони живуть для себе, живуть у собі Без почуттів і без думок Ми йдемо в безодню за кроком крок В гонитві за тим, чого не дістати Ми втратили все, усе, що мали Не знаючи правил ми любимо грати Але життя – це гра, яку ми програли.
Кого захищати? За що боротись? Життя – ЛАЙНО! А ми усі помремо!!!
Біль, страх У твоїх очах Вже все одно Ми помремо.
Кого захищати? За що боротись? Життя – ЛАЙНО! А ми усі помремо!!!
Россия, Москва, 70-е годы. В концертном зале идет генеральное прослушивание оперы молодого композитора. В первом ряду - искусствовед в штатском, записывает что-то в блокнотик. Рядом сидит сам автор, волнуется. Вроде, все нормально, но вдруг КГБшник замечает странное поведение одного из музыкантов. Сидит, понимаешь, ничего не делает. Посмотрит в ноты, возьмет палочки, постучит несколько раз по барабану, кладет палочки и снова сидит себе. Опять посмотрит в ноты, постучит палочкой по металлическому треугольнику, кладет палочку и снова сидит. Тогда КГБшник наклоняется к автору и тихо так спрашивает: - А что это у вас вон тот товарищ НЕ РАБОТАЕТ? Все играют, а он бездельничает. - Ну вы понимаете, это специфика игры на ударных инструментах. У него просто партия такая. - Партия, товарищ композитор, у нас одна. А вот стучать надо чаще!
