Місто спить, хоче скоро, легко вмерти. Біль кричить, мусить все живе подерти. Я стою під невмитим чорним небом, Я мовчу, бо кричати вже не треба.
Час доби – день і ніч давно заснули, Навіть сни нас людей усіх забули: Я стою, більше вже нема роботи, Я мовчу, все тому, що в світ приходить…
Приспів: Зима, зима… Скоро вже прийде у місто… Зима, зима… Замордує наші душі… Зима, зима… Бути в рідній хаті тісно! Зима, зима… Жити вже ніхто не мусить! Зима…
Місто спить – в холоді замерзли очі. Дощ крапить, розбудити світло хоче. Я стою всередині мертвих тіней, Я мовчу, бо вкриває душу іній!
Крах життя: я про лід не хочу чути! Майбуття манить в даль, щоб все забути! Шляхом! Вітром! Птахом бути! Я лечу в даль, де тепло й вільні крила! Я КРИЧУ, все тому, що світ убило…
