Прокидаючись вранці майже щасливий Ще ввечері хотів зробити щось погане А зараз відчуваю – я вже сильний Тільки мені від цього не стане... Я мрію чи може я знову хворий І прийдеться мені з цим щось, щось робити Я не поганий, не злий, не добрий Бо ніхто не хоче мене зрозуміти
Приспів: Ніхто мене не любить Ніхто не чекає Ніхто зі мною не плаче Ніхто не прощає
У всіх свої, свої останні звуки Вони прагнуть, щоб їм стало краще Вони не знають, що таке справжні муки А я не знаю, хто їм скаже нащо Я відчуваю, але цього не досить Щоб зрозуміти чому ніхто не чекає Знов один хтось цю браму носить Ніхто мене тут і не згадає
Пришел в симфонический оркестр новый дирижер. Ну и думает, как бы сразу завоевать прочный авторитет у музыкантов. Думал-думал и придумал: прокрался ночью в оркестровую яму, нашел ноты второго тромбона, и в одном месте пририсовал "бемоль" к ноте "си". Запомнил хорошенько, в каком это месте он сделал, и пошел домой. Наутро приходит на репетицию. Оркестр играет по нотам. Только они доходят до этого места, дирижер: - Стоп-стоп, кто-то фальшивит, пожалуйста, еще раз с третьей цифры... Начали с третьей цифры, в том же самом месте опять: - Стоп-стоп, пожалуйста, с пятого такта одни духовые... Играют одни духовые. Дирижер снова: - Стоп-стоп, пожалуйста, оттуда же, но теперь одни тромбоны. Сыграли одни тромбоны. Дирижер говорит: - Второй тромбон, вы же на третью долю играете "си-бемоль", а надо - "си-бекар". Второй тромбон: - Да нет, батенька, я уже пятнадцать лет в этом месте играю "си-бекар", несмотря на то, что какой-то идиот мне тут "бемоль" нарисовал.
