Вже догорає день і я іду одна, Там, де колись удвох з тобою ми ходили. Тепер тут ходить сум, кінчається весна, Бо кохання своє ми у неї навік залишили.
Не розумію досі я: чому все так, Яким вона тебе приворожила зіллям. Призначен вже мені казали день і час, Ти мене запроси, ти мене запроси на весілля.
Приспів: Ніхто не винен, ніхто не винен, Ми не хотіли чужими стати. Ніхто не винен, ніхто не винен, Лиш місяць травень, ласкавий травень. Лиш місяць травень у тому винен, Що ти про мене забуваєш. Лиш місяць травень у тому винен, Що не забуду тебе я. Лиш місяць травень у тому винен, Що ти про мене забуваєш. Лиш місяць травень у тому винен, Що залишаюсь я одна.
Ти запроси мене - я тільки подивлюсь. На скільки щаслив ти - питати я не смію. Я на хвилиноньку, бо сліз своїх боюсь, Хоч і боляче це, але все ж я за тебе радію.
Два советских скрипача возвращаются с Международного конкурса. Один занял второе место, а другой тридцать седьмое. Лауреат в полном расстройстве, другой его утешает: - Да плюнь, Жора, второе место - тоже неплохо! - Да ведь если бы я занял первое место, то по условиям конкурса мне бы дали играть на скрипке Страдивари... - Ну и что тебе с этого? - Ну как бы тебе объяснить понятнее... Для меня сыграть на скрипке Страдивари - то же самое, что для тебя пострелять из револьвера Дзержинского.
