Навалилось зелене море, від якого тікати страшно ще, Язиком по піску проводить, бо для моря пісок то ласощі. Я ховаюсь межи скелями, а воно дістає і там мене, Б’є по пальцях хвилями, б’є холодом, мов струменем.
Приспів: І я дізналась, немає гіршого, аніж одному в холоднім морі. Я здогадалась, нема страшнішої за ту хвилю, що мене зломить.
І десь глибоко на дні відкривається світ, Але не сприймуть його мої очі, якщо потраплю туди. І все глибше вбивається тіло в граніт, море їсть пісок під ногами, І замерзлі пальці не чують, що світ насувається горами.
